Незалежність — це не випадковість і не подарунок. Це шлях, яким український народ іде вже понад сто років, сповнений боротьби, втрат і перемог. 24 серпня 1991 року ми не просто проголосили державність — ми відновили її. Ми повернули собі право, яке здобували наші попередники ще на початку ХХ століття.

У 1917 році, на руїнах імперій, постала Українська Народна Республіка. Це була перша велика спроба відновити державність, що існувала ще з часів Київської Русі та козацької держави. Поруч, на західних землях, у 1918 році була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка, а Акт Злуки 22 січня 1919 року став символом єдності всіх українських земель.

Так, тоді ми зазнали поразки у визвольних змаганнях. Ворог виявився сильним, а світ — байдужим. Але українська державність не зникла. Вона жила у серцях, у підпіллі, у козацьких і стрілецьких піснях, у працях інтелігенції, у мові, яку намагалися заборонити.

Ми пережили десятиліття імперського гніту. Пережили Голодомор, який мав нас знищити. Пережили репресії, депортації, табори. Але вижили. І пам’ятали.

Українці ніколи не припиняли боротьбу. Повстанці Карпатської України 1939 року, бійці Української Повстанської Армії, шістдесятники та дисиденти, які у радянських в’язницях відстоювали право на слово й думку — всі вони не дозволили згаснути вогню свободи.

І коли у 1991 році імперія знову впала, український народ зробив історичний вибір. 90,32% громадян на референдумі підтвердили Акт проголошення незалежності. Світ нарешті почув наш голос. Україна повернулася на карту світу як самостійна держава.

Та справжню ціну незалежності ми зрозуміли сьогодні. Росія знову вирішила забрати у нас свободу, знищити нашу державу. Але 2014 року почалося нове українське відродження — від Майдану до війни на Донбасі, а після 2022 року — всенародний спротив повномасштабному вторгненню.

Незалежність тепер — це не абстракція. Вона в кожному бою, у кожній окопній зимі, у кожній сльозі тих, хто чекає з фронту. Вона вимірюється життями героїв, які закривають собою країну. Вона живе в єдності тилу: у волонтерах, лікарях, учителях, простих людях, які щодня доводять, що Україну неможливо зламати. Ми втратили багато. Та ми здобули ще більше: усвідомлення, що ми — нація, сильна й незламна. Наші міста вистояли під бомбами. Наші села відроджуються після окупації. Наші люди не скорилися.

День Незалежності — це не лише свято. Це нагадування про шлях, яким ідуть покоління українців. Це наш спільний обіт: боротися далі, поки останній клаптик нашої землі не буде вільним.

Ми відновили свою державу і вже ніколи її не віддамо. Ми збережемо пам'ять про тих, хто загинув, і збудуємо країну, гідну їхньої жертви. Ми передамо нашим дітям не війну, а мир, не рабство, а свободу, не страх, а впевненість у майбутньому.

Україна була. Україна є. Україна буде. І попереду нас чекає перемога.

З Днем Відновленої Незалежності, рідна Україно! Слава Україні! Героям слава!