Далівська родино!

105 років тому, у самому серці Луганщини, запалав вогонь знань. Вогонь, що осяював темряву невігластва, прокладав шлях до науки, правди, прогресу. Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля став колискою для поколінь мислителів, дослідників, творців майбутнього.

Цей вогонь пережив війни та революції, зміни епох і виклики часу. Його намагалися загасити, але він лише розгорявся яскравіше. Його не змогли зруйнувати ані вигнання, ані окупація – бо університет живе не в стінах, а в серцях. Ми були змушені покинути рідну Луганщину, але не зламалися, не зупинилися, не втратили себе.

Ми – спадкоємці української Луганщини. Ми – голос її історії. Ми – її майбутнє.

Сьогодні цей ювілей сповнений особливого змісту. Адже поки ми навчаємо, досліджуємо, працюємо, дехто із нас тримає не книги, а зброю. Наші воїни – це наші студенти, наші викладачі, наші випускники. Вони стали щитом між нами і темрявою. Вони кладуть свої життя, щоб ми могли берегти світло освіти.

Ми не маємо права марнувати цей дар. Ми мусимо продовжувати навчати й навчатися. Працювати не лише заради сьогодення, а заради майбутнього – заради повернення.

Бо ми повернемося.

Як весною повертається сонце, як після ночі приходить світанок, як після війни народжується мир – ми повернемося на рідну Луганщину, у відроджений університет, на землю, що знову стане вільною.

Сьогодні ми святкуємо не просто 105-річчя університету. Сьогодні ми святкуємо незламність. Сьогодні ми святкуємо нашу віру в перемогу.

Слава Україні та її героям!