15 липня ми відзначаємо День Української державності — одне з найважливіших, найсутніших свят для кожного, хто називає себе українцем. У цей день ми не просто згадуємо історичні події. Ми вшановуємо саму суть нашого народу — його волю до свободи, його нескореність, його здатність будувати державу, навіть коли навколо палає світ.

Українська державність має тисячолітню історію. Її коріння — у сивій давнині, у величі Київської Русі, в державотворчій діяльності князя Володимира Великого, який не лише охрестив Русь, а й заклав основи централізованої європейської держави. Продовженням цієї традиції стали Галицько-Волинська держава, козацька республіка Запорожців, Конституція Пилипа Орлика — перша в Європі спроба закріпити обмежену владу гетьмана й гарантії прав народу.

У кожному столітті українці намагались зберегти, відродити, відстояти свою державу. Коли нас розривали імперії, коли нас позбавляли мови, церкви, імені — ми не зникли. Ми збереглися у думах, у козацьких літописах, у народних піснях, у повстаннях і вільних громадах. Ми жили ідеєю свободи тоді, коли її не було на мапі. Ми — народ, що ніколи не змирився зі статусом “чужого” у власному домі.

XX століття стало новим випробуванням: Українська Народна Республіка, ЗУНР, Карпатська Україна, Рух Опору, УПА, дисиденти, політв’язні — усі вони мріяли про те, що ми маємо сьогодні: незалежну державу, закріплену в міжнародному праві, визнану світом. І 1991 року ця мрія стала реальністю. Але ніхто не обіцяв, що здобуте одного разу залишиться назавжди.

Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, ми усвідомлюємо справжню ціну державності. Бо ворог прийшов не просто за землями — він прийшов стерти українську ідентичність. Сказати, що нас не було, нема і не буде. Але ми знову — стоїмо. Як стояли під Батурином. Як стояли в Карпатах. Як стояли на Майдані. І тепер стоїмо під Покровськом, Херсоном, Харковом, Куп'янськом — не просто за територію, а за право існувати як нація, як держава, як цивілізація.

Українська державність — це не лише столиця, герб, гімн. Це кров на прапорі. Це сталь волі. Це освітянин, який викладає історію під обстрілами. Це студент, який вчиться, щоб будувати країну після Перемоги. Це воїн, що боронить фронт із тризубом на серці. Це археолог, який дбайливо відкопує сліди предків, щоби сказати: "Ми були тут завжди."

Кафедра історії, археології та туризму вшановує цей день із глибокою вдячністю та повагою до тих, хто творив і творить державність. Ми віримо: знання нашого минулого — це не лише академічна справа. Це броня від фальсифікацій, це наш корінь, наша опора. Бо без історії не буває держави. А без держави не буває свободи.

Ми не просили цієї війни, але саме вона довела всьому світові, що українська державність — не випадкова. Вона заслужена. Вона збудована не указами, а кров’ю. Вона гартується вогнем. І з цього вогню ми вийдемо ще сильнішими.

З Днем Української державності!

Слава нації, що вижила у тисячолітній боротьбі. Слава державі, яка постала з попелу.

Слава Україні! Героям слава!