Майбутній святитель Петро (Могила) народився 21 грудня 1596 року в Сучаві, третім сином у сімействі високородних молдавських бояр Могила (у сучасній румунській транскрипції – Мовіле), які на той час займали господарські престоли Дунайських князівств.

Як молода людина, що здобув освіту у Львівському братському училищі у православному дусі, ворожому унії, заклав підвалини своїх переконань, виходячи з родинних міркувань та знань. Пізніше слухав курс словесних наук та богослов'я у Паризькому університеті. Військова біографія молодого Петра заслуговує поваги, бо він служив у польських військах та відзначився у битвах під Цецорою та Хотином в 20-х роках. Проте під впливом Київського митрополита Іова Борецького він прийняв рішення залишити військову службу та перейти в духовний сан. 1624 року він вступив до Києво-Печерської Лаври, щоб розділити долю гнаних польською владою православних ченців, де саме на той час зібралися також і високоосвічені ченці, де  перекладали святоотцівські книги, складання та публікація праць на захист православної віри. І розпочався інший етап його життя.

З благословення митрополита Іова та архімандрита Лаври Захарії (Копистенського), за свої кошти відправив за кордон кілька здібних молодих людей для вдосконалення в науках.
У 1627 році, по кончині архімандрита Захарії, на вимогу вчених ченців був обраний архімандритом Лаври. Його опікою було оновлено церкву Успіння Божої Матері, прикрашено святі печери, повернуто під керування Лаври стародавній Пустинно-Миколаївський монастир, засновано Голосіївську пустелю, на його ж рахунок влаштовано богадельню.Архімандрит Петро поклав багато сил і на заснування нового вищого духовного училища при Лаврі - першого свого роду в східнослов'янських землях. Після повернення посланих за кордон юнаків він поставив їх учителями, а також взяв учених із Львівського братства. Організував у Лаврі перший гуртожиток для бідних учнів, давши для утримання училища кілька сіл зі свого маєтку та лаврських волостей. Нове училище «для викладання вільних наук грецькою, слов'янською та латинською мовами» відкрилося 1631 року. Незабаром, коли київські братчики визнали його охоронцем і опікуном своєї школи та підкорили її виключно владі Константинопольського патріарха, Петро поєднав свою лаврську школу з братньою.

Запозичуючи краще — бережи і розвивай своє. Він взяв за основу цей постулат пересічної людини і на ньому як духовна особа вибудував новий статут життя українців.
Після вступу у 1632р. на митрополичий престол приступив до влаштування Київської колегії, яка незмінно користувалася його особливою увагою та отримала на його честь назву Могилянської. Вона була цілком влаштована та забезпечена, хоч і зазнавала утисків тодішнього київського воєводи. Києво-Могилянська колегія стала першим вищим навчальним закладом на східнослов'янських землях. Щоб протистояти сучасній римо-католицькій вченості на тому ж рівні, митрополит Петро запозичив весь лад нової школи з латино-польських зразків, які таким чином прищепив у південно-російському православному середовищі.Згодом митрополит завів ще й училище у Вінниці.Повернув і відновив низку древніх київських святинь. Він повернув захоплені раніше уніатами Софійський собор та Видубицький монастир. Відновив та влаштував храм Спаса на Берестові та храм трьох Святителів. У 1635 році були відриті та очищені від руїн залишки Десятинної церкви, під руїнами якої набули мощі рівноапостольного князя Володимира. Кошти на відновлення церков і монастирів надходили з лаври, з особистого майна митрополита, з пожертв благочестивих людей. Митрополит Петро цілком володів латинською та грецькою. Життя вів строго аскетичне. Перед смертю заповів Київській колегії свою бібліотеку, придбану для неї нерухому власність та значну суму грошей. Багато заповідав він і Лаврі, також іншим монастирям і церквам, які споруджені були за його життя. І хоч Пантелеймон Куліш висловився, що то “поляк в православній ризі”, молдованин за походженням, митрополит і людина Петро Могила зробив більше для православ’я, ніж інший українець.